П`ятниця, 29.03.2024, 05:05 Головна | Реєстрація | Вхід

Форма входу

Друзі сайту

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Історія села
 

      Центр сільської ради. Розміщене на лівому березі мальовничої річки Горинь, на відстані 17 км від районного центру в південно-західному напрямку, та південно -східному напрямку на відстані 27 км від обласного центру, до найближчої залізничної станції Оженин (Острог) 12 км. З заходу на схід село перетинає річка Місток (Сорока), найбільша ліва притока Горині в межах району. Географічні координати села: 50°32' пн.ш.; 26°31' сх.д., висота над рівнем моря – 185 м. На 01.01.2011 року в селі проживало 1492 жителі та нараховувалося 543 двори.

      Перша назва Богурин, аж надто близька за звучанням до значення – бог Горини. Вочевидь, що на пагорбах сучасного села колись стояло зображення з дерева котрогось з богів язичників. Деякі краєзнавці зупиняються на версії щодо назви – мовляв, село знаходиться «на бугрі» так колись називали пагорб. В універсалі польського короля від 25 травня 1569 року серед тих, хто присягнув на вірність короні, згадується Хребтовичова Настя з «Богоруна». В цьому ж документі перераховується більше 20 місцевих урочищ, одне з яких мало назву Козинщина. Можливо, саме там племена автохтонів вирощували кіз на руно. У останнього ймовірно був свій покровитель Бог руна. Ось і випливає «Богоруна», пізніше – Богурин і, нарешті – Бугрин.
      Перша письмова згадка про село датується 1545 роком згідно з ревізією Луцького замку село належало Івану Богуринському (Хребтовичу) та його батькам. В свій час згідно архівних даних село належало Насті Хребтовичевій, Василині Богуринській – 1570 р, Василю Богуринському, військовику Василю Рогуському – 1631 р., Станіславу Хлєбовському, київському стольнику Яну Хребтовичу та його нащадкам, панам Гулевичам, а в XIX столітті Чернецьким і наостанок – Євстахію Четвертинському.
 
         При приєднанні України до Росії, Бугрин став центром волості Острозького повіту. До неї входило 24 сільських общини, три колонії чеських та німецьких поселенців, 36 обжитих хуторів та урочищ. Всього 2470 дворів, в яких проживало 13145 осіб. Це статистика 1913 року. Приміщення волосної управи розміщувалось в будівлі старої лікарні. В 1876 році, можливо і не першу, на кошти прихожан в селі побудовано церкву Святого Вознесіння Христового. У 1844 році була відкрита школа для навчання селянських дітей в якій працював один вчитель та навчалося 18 хлопчиків. На період 1913 року дітей, які бажали пізнати грамоту, було значно більше, а тому батьки й побудували нове просторіше приміщення школи. В 1914 році розпочалася I Світова війна. У цій війні брали участь 11 жителів села.
Після чергової окупації Західних областей України поляками, з 1920 року Бугрин став центром однойменної гміни. В цей час було збудовано приміщення школи, лікарні, пошти, прокладено дорогу з твердим покриттям від Бугрина до шосейного шляху.
        У вересні 1939 року створено Бугринське тимчасове волосне управління, обрано комітет на чолі з головою Н. Тимчуком. У 1940 році створено сільську раду – голова Я. Свинар, листопад – Т.Огородник. У воєнний час головами сільської ради були – П. Лукаш, М. Карп'юк, К. Гетьман. У повоєнний час місцеву владу очолювали – В. Петрук, Х. Карп'юк, С.Сахнюк, О.Сахнюк, Л.Кирилюк, О.Ковлик, В.Карп'юк, М.Дрига, Д.Голощапов, С.Ляшук, І.Адаменко, Ю.Полов'ян, Б.Якобчук, В.Ткач, В.Канюка, М.Сахнюк., з 2010 року С.Пилипчук.
      Прихід Червоної армії в 1939 році схвально зустріли ті, хто боровся за волю чи притерпів від панської сваволі. У березні 1941 року на волелюдних зборах було проголошено про заснування колгоспу, та господарювати довго не вдалося почалася війна. На фронтах війни билося з німцями 130 мешканців села, загинуло 24. Під час війни для захисту від окупантів патріоти створили загін самооборони. Почалося партизанське протистояння яке не вщухало ні вдень ні в ночі. У 1943 році загін сотні підпільника Деркача обстріляв німецьку колону, що рухалася на Вільгір. За це німці у відповідь зібравши прихожан біля церкви, з гурту вибрали 12 чоловіків та розстріляли їх, а тіла спалили Звільнено село від німців 28 січня 1944 року. У боях за село загинуло 97 воїнів.
       Багато мирних жителів були розстріляні німцями та працівниками НКВС в агатівському лісі поблизу урочища Білі Береги, там де зараз стоїть дерев’яний хрест, а також в районі старого клубу, урочище «Щільниця».
      До 1948 року селяни працювали самі на себе на землі, пізніше в цьому році створили артіль імені Молотова, а в Прусках (Зарічне) – імені Чкалова. Невдовзі два господарства об’єднали в одне імені Фрунзе.
      Друге укрупнення колгоспів відбулося в 1957 році. На цей раз злилися воєдино колгоспи імені Фрунзе, Дзержинського (Новоставці), Паризької комуни (Вільгір, Колесники), Кагановича(Угільці, Башине), об’єднане господарство назвали «Зоря комунізму». В цей час за головування Г.Лінника (1957-1987рр.) було побудовано овочеконсервний , цегельний заводи, забруковано вулиці села. У 1986-90 роках були побудовані та відкриті приміщення нової школи (нині ліцею), лікарні, майже повністю дитячого садка, банно-прального комплексу. Колгосп «Зоря комунізму», пізніше «Зоря» очолювали 1987-1998рр.-М.Сахнюк, 1998-1999рр.-С.Сорока, 1999-2005рр. – М.Дорошенко. З 2006 року землі належать ТОВ СГП ім..Воловікова – керівник М.Пилипчук..
       В березні 1940 року в селі була заснована МТС, в 1961 році реорганізована в районне відділення «Сільгосптехніка», в 1986 році перейменоване в РТП. В різні роки підприємство очолювали Калініченко, Удовиченко, С. Хоменко, Н. Канюка, В. Шкарапута , М.Степанчук, В. Рудюк. На початку III тис. підприємство розпалось. У 1986 році було створене підприємство «Райпостач», в 1994 році перейменоване Гощанське ВАТ «Райагропостач», з 2000 року ЗАТ «Райагропостач». Керували підприємством В.Процюк, згодом М.Сахнюк. У 2011 році в селі планується запустити сучасне, потужне підприємство харчової промисловості «Країна смаку».
     Бугринська дільнича лікарня діяла в селі з 1947 по 2011 роки. В 2011 році реорганізована в амбулаторію загальної практики і сімейної медицини. В різні роки головними лікарями були В.Мальована (1949-59рр.), І. Павлович, І.Слота, з 1967 року І.Жовнір. В 1947 році була відкрита аптека. В свій час фармацевтами та завідуючими в ній були - Корж, Л. Гевко, В. Польова, з 1980 року Н. Тарасюк. В 1946 році відкрито бібліотеку нею завідували - С. Ковальчук, М.Сахнюк, Н.Баранович, Г.Кирилюк, С..Куманьок, зараз В.Чикун. З 1964 року працює духовий оркестр який очолює І.Грищук, з 1967 року філіал музичної школи. Діє в селі і дім молитви.
     У 1951 році в селі відкрито середню школу, у 1986 році приміщення нової школи, у 2001 році школа реорганізується в ліцей з поглибленим вивченням хімії та біології в ліцейних класах, в неліцейних класах професійне навчання тракторній та автосправі у юнаків та швейній справі у дівчат. На 01.01.2011 року в ліцеї навчалось 249 ліцеїстів. Свого часу директорами школи, зараз ліцею були: П. Верещинський, Г.Шаповал, І.Луцюк, Тарасенко (Півторак), І.Відцюк, В.Родіонов, А. Госновський, І. Степанюк, А. Макаревич, І. Мезинець, Л. Юрко, Ю. Дубина, Д. Грибчук, І. Осипчук, з 2000 року С. Сондак. У 2007 році в ліцеї відкрито історико-краєзнавчий музей, в 2010 році музей освіти району. Сьогодні в ліцеї діють філії музичної та спортивної шкіл, творчі об’єднання з туризму РЦДЮМ, у 2009 році відкрито підлітковий клуб «Школа безпеки та виживання». У 2007 році після невеликої перерви відкрито дитячий садок «Пташенятко», завідуюча В.Дмитрієва.
      Далеко за межами села відомі спортивні досягнення жителів Бугрина, зокрема з таких видів спорту, як футбол, волейбол, баскетбол, легка атлетика, спортивний туризм, спортивне орієнтування. Неодноразово футбольні команди «Зоря» та «Калина» були чемпіонами та призерами в районі та області, вигравали кубок району, це стосується також волейболістів, легкоатлетів тощо. Двадцять разів починаючи з 1986 року бугринські школярі підкоряли Говерлу.
     У 2005 році в західній та південо-західній околиці села рішенням Обласної ради №584 створено два природоохоронних об’єкти, гідрологічні пам’ятки природи місцевого значення «Балка Гребельки» та «Безодня».
    Протягом 2004-2007 років село газифікувалося. Найбільший вклад в газифікацію села та підведення магістрального газопроводу зі с. Шкарів зробили Л.Чміль, Л.Рокунець, М.Холодько, В.Серган, та інші.
    Місцеві топоніми (назви куточків села, озер, ярів, джерел, полів, горбів, доріг, місць в лісі, ставків, хуторів, насипів, сіножатей, тощо ) – Владикове, Терешкове, Острів, Рудка, Сорока, Чисте, Яма, Кут, Маслово, Стара Горинь, Центр, Хутір, Гетьманиха, Шкільний, Тракторний, Палі, Пором, Підлипи, Десятини, Сад, Перші Тополі, Другі Тополі, Цегельний, Попове, Дякове, Лісове, Лісникове, Агатівський, Березина, Дубина, Ялинки, Куток, Безодня, Полішуки, Поташівка, Щільниця, Глибока , Коцюня, Грибок, Грузинська, Плесо, Грушечки, Оболоннє, Лиса Гора, Качорове, Блюдик, Струбище, Гребельки та інші.

 

Copyright MyCorp © 2024 | Безкоштовний хостинг uCoz